Шановні учні, зверніть увагу на видатних українців, які внесли вагомий внесок у розвиток права

Бабій Б. М. та його внесок в розвиток науки про державу та право

«Правова культура означає достеменне знання громадянином основ права,
законодавства, своїх прав та обов’язків, передусім – конституційних…»
Б. М. Бабій

25 липня 2014 р. виповнилося 100 років від дня народження Бориса Мусійовича Бабія – відомого українського вченого-правознавця, організатора вітчизняної академічної юридичної науки, громадського і державного діяча, колишнього академіка-секретаря Відділення історії, філософії та права, члена Президії НАН України, колишнього директора Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (1974-1988 рр.), академіка Національної академії наук України і академіка Академії правових наук України.
Борис Мусійович народився 25 липня 1914 р. у селі Гурівці Козятинського району Вінницької області в селянській сім'ї. Свою трудову діяльність розпочав у 1932 р. в редакції козятинської районної газети «Колективна праця»: спочатку літпрацівником, а невдовзі — відповідальним секретарем редакції.
У 1933-1934 рр. він навчався в інституті журналістики у Харкові, після чого працював у м. Могилеві-Подільському Вінницької області завідувачем відділу, відповідальним секретарем районної (потім окружної) газети «Прикордонна зірка».
У вересні 1935 р. Б. М. Бабій вступив на перший курс інституту радянського будівництва і права у Харкові, а через рік перевівся на другий курс юридичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
З 22 червня 1941 р. Б. М. Бабій перебував у лавах діючої армії. Брав безпосередню участь у бойових діях на фронтах Великої Вітчизняної війни, воював на Південно-Західному, 2-му Українському фронтах, був учасником визволення від фашистських загарбників Правобережної України, Молдови, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, Австрії, деякий час працював у Головній військовій прокуратурі Радянської Армії у Москві. Нагороджений трьома бойовими орденами Вітчизняної війни І (двічі) і II ступенів

та багатьма медалями.
У 1947 р., ще перебуваючи на військовій службі, Б. М. Бабій став укладачем і автором вступної статті юридичного довідника «Довідник органам дізнання та дізнавачам». Тоді ж вийшла друком його стаття «Про офіцерські суди честі». В цих перших працях виявилася явна схильність їх автора до науково-дослідницької роботи, його природна обдарованість і багатий життєвий досвід.
У січні 1949 р. Борис Мусійович був призначений ученим секретарем новоутвореної наукової установи – Сектора держави і права АН УРСР. Виконуючи обов’язки завідувача, він вдало поєднував свою науково-організаційну діяльність із науково-дослідною роботою: бере участь у формуванні кадрів, у визначенні основних напрямів наукових досліджень академічної установи.
Передусім вченого приваблювала тема возз’єднання західноукраїнських земель з Україною. У грудні 1950 р. він захищає кандидатську дисертацію на цю тему, а в 1954 р. вийшла його монографія «Возз’єднання Західної України з Українською РСР».
Вчений досліджував також одне з важливих питань того часу – виникнення та розвиток місцевих органів державної влади Української РСР. Результатом цієї роботи стала монографія «Місцеві органи державної влади Української РСР в 1917-1920 рр.», яка надрукована у 1956 р.
Професор В. Кульчицький, оцінюючи цю роботу, зазначав, що «автор проаналізував чимало нормативних актів. А також увів до наукового обігу маловідомі чи зовсім невідомі факти…»
У 1961 р. вийшла друком монографія «Українська Радянська держава в період відбудови народного господарства (1921-1925 рр.)», в якій вчений докладно висвітлив актуальну на сьогодні проблему українізації державного апарату та забезпечення прав інших національностей. Борис Бабій зазначав, що необхідно боротися проти ігнорування української культури і мови. Автор досліджував правове становище України як союзної республіки, співвідношення суверенітету СРСР та УРСР. Останній розділ монографії присвячено питанням кодифікації законодавства і видання кодексів законів УРСР 1921-1925 рр. в умовах нової економічної політики.
Для творчої діяльності Б. Бабія було характерним вдале поєднання роботи над індивідуальними монографіями з організацією колективних досліджень. Серед них: «История государства и права Украинской ССР», в якій було сформульовано основні закономірності радянського державно-правового будівництва: розвиток соціалістичної демократії, вдосконалення державного апарату і його перебудови стосовно до нових завдань соціалістичного будівництва, вдосконалення законодавства і в цілому права та ін.
Безпосередньо він працював над питанням історичних подій 1921-1925 рр., які були узагальнені на основі ретельного аналізу історичного матеріалу. Розділ ґрунтується на монографічних дослідженнях і статтях Б. М. Бабія з історії держави і права Української РСР.

В цілому монографія «История государства и права Украинской ССР» є значним вкладом у радянську історико-правову науку, в дослідження історії держави і права України. Ця робота була відзначена Державною премією Української РСР у галузі науки і техніки, а Б. М. Бабій, разом з іншими авторами, став лауреатом цієї премії.
Крім цього, він бере участь у роботі над створенням Української радянської енциклопедії, являється членом Головної редколегії багатотомного видання «Історія Української РСР», членом Науково-консультативної ради при Комісії по підготуванню та виданню «Звід Законів УРСР», членом Головної редколегії «Зібрання діючих законів УРСР» у 24 томах та «Радянської енциклопедії історії України».
У 1963 році Б. М. Бабій став доктором юридичних наук, у 1966 р. – професором, у 1967 р. членом-кореспондентом АН УРСР, у 1968 р. – членом Президії, академіком-секретарем відділення історії, філософії і права.
Серед монографій історичного напрямку, заслуговує уваги робота «Правовые исследования в Академии наук Украинской ССР 1919-1973»., видана у 1974 р.
У творчому доробку Б. М. Бабія нараховується близько 400 праць, які мали новаторський характер, містили багатий джерельний і фактологічний матеріал. Вчений, як і більшість його колег, використовував марксистсько-ленінську методологію, але був справжнім правознавцем-фахівцем, шанував правничі традиції та цінності, накопичені людством упродовж століть. Саме тому мав великий авторитет серед іноземних колег.
Борис Бабій був членом Постійної палати Третейського суду в Гаазі (з 1976 р.), Комісії України у справах ЮНЕСКО, очолював українські делегації на Конференції ООН з дослідження та використання космічного простору в мирних цілях (Відень, 1968 р.), з питань представництва держав у їхніх взаємовідносинах з міжнародними організаціями (Відень, 1975 р.), Міжнародному семінарі ООН щодо боротьби з расизмом та расовою дискримінацією, сесії спеціального комітету ООН щодо міжнародного тероризму (Нью-Йорк, 1979 р.), на Другій всесвітній конференції з боротьби проти расизму та класової дискримінації (Женева, 1983 р.).

Науковець вів велику громадську роботу, зокрема, у правлінні Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Українському республіканському комітеті захисту миру. Неодноразово він обирався депутатом районних та місцевих рад.
Заслужений діяч науки і техніки України (1974 р.), лауреат Державної премії УРСР у галузі науки та техніки (1981 р.), академік Академії правових наук України (1993 р.) Борис Мусійович Бабій пішов із життя 19 вересня і 1993 р. у Києві, залишивши як пам'ять по собі не лише власні наукові праці, а й сформовану авторитетну школу українських учених-правознавців.

У фондах нашої книгозбірні можна ознайомитися з відомими роботами вченого:

1. Бабій Б. М. Возз’єднання Західної України з Українською РСР / Б. М. Бабій. – К. : Вид-во АН УРСР, 1954. – 195 с.
Монографія присвячена державно-правовим аспектам возз’єднання Західної України з Українською РСР. В роботі зібрано та систематизовано великий документальний і фактичний матеріал важливого етапу історичного процесу єднання українського народу. Найбільше уваги приділено висвітленню подій, які пов’язані зі створенням та діяльністю тимчасових органів народної влади, скликанням і роботою Народних Зборів Західної України, прийняттям законів, утворенням органів державної влади і державного управління.

2. Бабій Б. М. Місцеві органи державної влади Української РСР в 1917-1920 рр. / Б. М. Бабій. – К. : Вид-во АН УРСР, 1956. – 268 с.
В монографії автор зробив спробу висвітлити хоча б в загальних рисах деякі питання з історії утворення і діяльності місцевих Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів та тимчасових надзвичайних органів радянської державної влади – ревкомів на Україні в 1917-1920 рр., показати їх структуру, компетенцію і діяльність.

3. Бабій Б. М. Українська Радянська держава в період відбудови народного господарства (1921-1925 рр.) / Б. М. Бабій. - К. : Вид-во АН УРСР, 1961. - 384 с.
У книзі коротко висвітлюється роль УРСР в організації Радянського Союзу. Розглядаються питання про перебудову і вдосконалення державного апарату у зв’язку з переходом до НЕПу, про зміцнення законності, реформу судової системи та організації прокуратури УРСР. Розкрито питання українізації державного апарату та забезпечення прав інших національностей.

4. Бабій Б. М. Україна в сузір’ї братніх республік / Б. М. Бабій, А. П. Таранов. – К. : Знання, 1966. – 46 с.
Ця брошура була присвячена 50-річчю Жовтневої революції 1917 року. Автор робить узагальнюючі висновки про утворення Української РСР, її досягнення в науці, техніці та народному господарстві. Заслуговує уваги аналіз діяльності представницької демократії, в якому Б. М. Бабій дає характеристику народним представництвам та безпосередній демократії, які забезпечували найбільш повну участь громадян у законодавстві та управлінні. У розділі «УРСР – суверенна соціалістична держава» коротко охарактеризовані правові гарантії суверенітету України, які були закріплені у Конституції СРСР (1936 р.) і Конституції УРСР (1937 р.).

5. Бабій Б. М. Союз РСР і роль України в його творенні / Б. М. Бабій. – К. : Наукова думка, 1972. – 254 с.
На великому фактичному матеріалі в книзі висвітлюється роль України у створенні СРСР. Досліджуються матеріали про передумови організації багатонаціональної держави, її конституційного оформлення і закріплення. У книзі показана спільна діяльність республік, які входили до СРСР, по виробленню воєнного, господарського і дипломатичного союзу, розповідається про участь Української РСР у цій діяльності.
Заслуговує уваги висловлення автора про державний суверенітет: «Державний суверенітет – це особлива, специфічна ознака держави, що відрізняє її від будь-яких інших організацій класового суспільства. Суверенітет держави – це її особлива якість, яка полягає в тому, що влада держави є верховною, необмеженою, єдиною і незалежною…».

6. Бабий Б. М. Правовые исследования в Академии наук Украинской ССР 1919-1973 / Б. М. Бабий. – К. : Наукова думка, 1974. – 143 с.
Завдання цієї роботи, її основна мета - познайомити читача з процесом розвитку правових досліджень в Академії наук Української РСР. Автор вважав за доцільне показати основні напрямки наукової діяльності в галузі правознавства, розкрити його проблематику і найважливіші завдання, які розроблялися на той час. В монографії висвітлені правові дослідження з питань міжнародного права, які були пов’язані з зовнішньополітичною діяльністю СРСР. Також, розкрито подальший розвиток і розширення творчих зв’язків та спільної роботи правових установ та юридичних вузів.

7. История государства и права Украинской ССР / Отв. ред. Б. М. Бабий ; ред. А. П. Таранов, В. М. Терлецкий. – К. : Наукова думка, 1976. – 759 с.
В книзі досліджується історія держави і права України з моменту її створення як Української РСР. Найзначнішу участь у дослідній та науково-організаційній роботі по підготовці «Истории государства и права Украинской ССР» прийняв академік АН УРСР Б. М. Бабій як науковий керівник теми, відповідальний редактор, автор. Він глибоко розробив весь комплекс державно-правових питань одного з важливих періодів історії нашої країни – 1921-1925 рр.

8. Бабий Б. М. Очерк развития правовых исследований в Украинской ССР 1919-1984 гг. / Б. М. Бабий. – К. : Наукова думка, 1984. – 195 с.
Автор аналізує роботу Секції радянського кримінального права, яка була створена при Комісії для вивчення радянського права в Академії наук УРСР в 1928 році. Комісія досліджувала проблеми чинного права, брала участь в розробці законопроектів в галузі державного, цивільного і кримінального права, розробляла питання кодифікації господарського законодавства та спадкового права. Вивчаючи матеріали досліджень з правових наук, автор робить висновки і пропонує перспективні та актуальні теми вивчення проблем радянського державотворення і правознавства на той час.

Видання про нього:

1. Борис Моисеевич Бабий / Вступ. ст. А. П. Таранова, сост. Г. А. Оскома. – К. : Наукова думка, 1984. – 58 с.

2. Б. М. Бабій (До 60-річчя від дня народження) // Право України. – 1974. – № 7. – С. 105.

3. Корецький В. М. Фундаментальна праця з історії держави і права Української РСР : вчені Академії наук України – лауреати державних премій УРСР в галузі науки і техніки 1981 року / В. М. Корецький // Вісник НАН України. – 1982. – № 5. – С. 88-91.
Про вклад Б. М. Бабія в історико-правову науку і присудження йому Державної премії УРСР 1981 року.

4. Нагребельний, В. П. Видатний вчений-правознавець, академік, організатор вітчизняної академічної юридичної науки: (До 100-річчя від дня народження академіка НАН України Б. М. Бабія) / В. П. Нагребельний // Часопис Київського університету права. – 2014. – № 1. – С. 8-11.

5. Наши юбиляры: [К 60-летию со дня рождения Б. М. Бабия] // Государство и право. – 1974. – № 8. – С. 137.

6. Недбайло П. Об’єкт вивчення – держава / П. Недбайло. // Наука і суспільство. – 1972. – № 12. – С. 7.
Про участь Б. М. Бабія у створенні монографії «История советского государства и права».

7. Онищенко, О. С. Видатний український учений-правознавець та організатор академічної юридичної науки: до 100-річчя від дня народження академіка НАН України Б. М. Бабія / О. С. Онищенко, Ю. С. Шемшученко, В. П. Нагребельний // Вісник Національної Академії Наук України. – 2014. – № 7. – С. 76-82 : фотогр.

8. Патон Б. Є. Цвіт нашої науки / Б. Є. Патон // Радянська Україна. – 1972. – 19 берез.
Про науковий вклад Б. М. Бабія в розробку проблем історії та теорії держави і права.

9. Чхиквадзе В. М. 50 лет Союза ССР и развитие юридической науки в советских национальных республиках / В. М. Чхиквадзе // Государство и право. – 1972. – № 12. – С. 16.
Про монографію Б. М. Бабія «Союз РСР і роль України в його утворення» як історико-теоретичне дослідження.

«Ім’я, загублене в архівах»

«…з кримінальним кодексом у руках можна, не знаючи суспільного,
або державного устрою того або іншого народу…
скласти правильне поняття a priori про цей устрій,
якщо не в подробицях, то в головних його рисах і засадах.
Кожна основна риса або принцип даного суспільства неодмінно
знайде відповідний вираз у кримінальних законах»
О. Кістяківський

26 (14) березня 2013 року виповнюється 180 років від дня народження видатного українського вченого-юриста, автора численних праць з кримінального права, історії права та судоустрою України та Росії, археографа і громадського діяча Олександра Федоровича Кістяківського.
Представник української культури другої половини XIX століття був членом «Старої громади», соратником М. П. Драгоманова, В. Б. Антоновича, О. П. Куліша, М. І. Костомарова. В своїх наукових працях досліджував розбудову правової системи, утвердження в суспільному житті моральних цінностей та правових норм.
Погляди Кістяківського на шанування гідності й прав людини, соціальні гарантії економічних, політичних, культурно-національних потреб сьогодні не лише становлять інтерес, й мають фундаментальне значення для розвитку демократичної Української держави.
Крім професійної юридичної, була у О. Ф. Кістяківського одна невід’ємна частина життя – громадська. І хоч вона спричиняла неприємності на службі, він не полишав її ніколи.
Приїхавши до Санкт-Петербургу, Олександр Федорович працював у департаменті Міністерства народної освіти, виконував обов’язки помічника головного редактора журналу «Основа», який видавав В. М. Бєлозерський у 1861-1862 рр. У цьому виданні було надруковано його статтю «Характеристика російського і польського законодавства про кріпосне право стосовно Малоросії».
Повернувшись до Києва, О. Ф. Кістяківський стає активним учасником місцевої «Старої громади», Історичного товариства Нестора-літописця при Київському університеті, товаришує з громадськими діячами В. Б. Антоновичем, П. П. Чубинським, О. Русовим, М. Драгомановим. В цей час він багато працює: статті у газетах, журналах, публічні лекції.
Серед основних праць: «Нарис англійського кримінального процесу (за Міттермайєром)» (1860), «Адвокатура у Франції, Англії та Німеччині» (1863), «Виклад основ кримінального права за Наказом імператриці Катерини II» (1864), «Про недопущення обвинуваченому способів ухилення від слідства і суду» (1868), «Вплив Беккаріа на російське кримінальне право» (1875), «Нариси волосного суду і народних юридичних звичаїв» (1872), «Найголовніші моменти розвитку науки кримінального права» (1876), «Розробка питання про пред’явлення цивільним судом питань цивільного права, які виникають при провадженні кримінального суду» (1877), «Дослідження про смертну кару» та ін. Праця вченого «Молоді злочинці та установи для їх виправлення з оглядом російських установ» (1878) не втратила актуальності й нині.

Але, найвагоміший науковий внесок О. Ф. Кістяківського у формуванні української правової системи – це зібрані ним, систематизовані і видані у 1879 році «Права, за якими судиться малоросійський народ». Збірник законів і правил судового устрою, що діяли на Лівобережжі – одна з видатних пам’яток української культури, яка зберігалася в архівах Києво-Печерської лаври. Переконаний прихильник судової реформи 1864 року, Кістяківський помер із захистом на вустах її найважливішого інституту – присяжних засідателів.
За свідченням професора В. Б. Антоновича, присутнього при кончині Кістяківського, «за годину до смерті, в розмові з одним із друзів, він з великою увагою розпитував про хід справ в поточній сесії окружного суду. Почувши характеристику деяких справ і ставлення до них присяжних, він в останній раз пожвавився, підвівся на ліжку і голосно вимовив: я завжди стверджував, що інститут присяжних є святе діло в нашій батьківщині! Потім він схилив голову на подушку, і голос його почав більш і більш слабшати ».
Перелік усіх його наукових праць було надруковано у журналі «Киевская старина» 1895 року №1, з яким він співпрацював.
За радянської влади родину О. Ф. Кістяківського було забуто. Навіть місце народження вченого в радянських довідкових джерелах зазначено з грубою помилкою. Минуло більше двадцяти років, як ми живемо в незалежній державі. Але, на жаль, досі немає належного вшанування цій могутній талантом людині. Немає у Києві й вулиці його імені. Хоч по вулиці Горького 14-б й стоїть старовинний будинок, у якому свого часу мешкала сім’я Олександра Федоровича Кістяківського, та на ньому немає меморіальної дошки.

Є й могила О. Ф. Кістяківського з пам’ятником великому вченому на старих ділянках Байкового кладовища. А поряд - могили двох його братів, дружини, дітей і внуків. В селі Городищі на Чернігівщині догниває під дощами старовинна козацька церква, у якій свого часу 23 роки служив батько О. Ф. Кістяківського.
За численні заслуги ученого-криміналіста за фахом, гуманістом та борцем за природні права людини – за світоглядом, було нагороджено: Орденом Святого Станіслава 2 ступеня: Орденом Святої Анни 2 ступеня; присуджено почесні звання: член-кореспондент Імператорського Російського географічного товариства; удостоєний срібної медалі; дійсний член Імператорського товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті; почесний член Московського юридичного товариства; член (з 1879 року - голова) Київського юридичного товариства.
Для більш детального ознайомлення про життя та наукову і громадську діяльність О. Ф. Кістяківського можна звернутися до джерел Інтернету та списку літератури, який додається нижче:

Твори О. Ф. Кістяківського, які є у фондах Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара:
1. Кистяковский А. Ф. Павел Платонович Чубинский : [заметка : февр.] / А. Ф. Кистяковский // Киевская старина. – 1884. – Т. 8, янв.-апр. - С. 343-349.
2. Кистяковский А. Ф. К истории верования о продаже души чорту / А. Ф. Кистяковский // Киевская старина. – 1882. – Т.III. – Июль. – С. 180-186.
3. Кістяківський О. Щоденник О. Кістяківського / О. Кістяківський // Київська старовина. – 1992. - № 6. – С. 19-35.

Видання про нього:
1. Берлін П. Невідомі учні О. Ф. Кістяківського (Я. Я. Шостак, М. М. Ступін, М. Я. Могилянський) / П. Берзін // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер., Юридичні науки. - 2011. - N 86. - С. 10-13. - Бібліогр. наприкінці ст.
2. Визначний правознавець, який систематизував перший кодекс Українського права // Право України. - 2009. - N10. - С. 261-262.
3. Глизь І. «Исследования о смертной казни» Кістяківського, або вагомі аргументи проти страти / І. Глизь // Закон і бізнес. – 1997. - № 2. – 8 січ. – С. 6.
4. Голда Д. Династія Кістяківських / Д. Голда // Освіта. – 2004. – 3-10 листоп.. – С. 10-11.
5. Корифей української правової науки : до 180-річчя від дня народження О. Кістяківського (1833-1885) // Дати і події, 2013, перше півріччя : календар знамен. дат. - 2012. - № 1. – С.85-89
6. Нагорнюк О. Вплив О. Ф. Кістяківського на розвиток соціологічних засад в науці кримінального права / О. Нагорнюк // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 3. – С. 5-8.
7. Науменко В. Александр Федорович Кистяковский ( Биографический очерк, с отрывком из рукописной автобиографии его) / В. Науменко // Киевская старина. – 1895. - № 1. – С. 1-38 ; [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://iht.univ.kiev.ua/library/ks
8. Писарєв В. Це – дивний спалах [Кістяківський] / В. Писарєв, В. Шандра // Хроніка 2000. – 2000. – Вип.. 35-36. – С. 397-410.
9. Побірченко Н. Уроки професора О. Ф. Кістяківського / Н. Побірченко // Шлях освіти. – 2000. - № 2. – С. 43-46.
10. Ткач М. Гроно талантів з сім’ї Кістяківських / М. Ткач // Урядовий кур’єр. – 2008. – 20 черв. – С. 17.

Юзьков Леонід Петрович – конституціоналіст, перший Голова Конституційного Суду України

«Людина в цивілізованому світі має широкі права
і свободи не тому, що вони проголошені Конституцією.
Конституція проголошує ці права і свободи тому,
що людина наділена ними від природи»
Л. П. Юзьков.

28 червня 2013 року в Україні відзначається свято 17-ї річниці Конституції України. З нагоди цього свята, хочеться згадати Леоніда Юзькова, який приймав активну участь у розробці нової Конституції України.

Леонід Петрович Юзьков – доктор юридичних наук, професор, керівник робочої групи по підготовці проекту Конституції України (1991-1993), перший голова Конституційного Суду України (1992-1995) – постать унікальна і мудра. Його внесок у розвиток конституційного права України є надзвичайно вагомим, значення та важливість якого складно переоцінити. Цінність цієї людини в тому, що вона була не байдужою до держави, суспільства, свою діяльність, наукові дослідження присвятила в ім’я людського блага.
Леонід Петрович Юзьков народився 28 січня 1938 року в с. Новоселиця (нині Полонського району Хмельницької області) у селянській родині. Після закінчення строкової   військової   служби в армії, Леонід Юзьков навчався на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Тараса Шевченка з 1960 по 1965 рік. Отримав диплом за спеціальністю «правознавство». Молодого спеціаліста помітили: після закінчення вузу він став науковим співробітником науково-дослідної групи проблем управління і управлінської праці юридичного факультету університету.
В жовтні 1965 року Леонід Юзьков став аспірантом кафедри державного й адміністративного права, а з 1967 року – старшим викладачем цієї кафедри. В січні 1969 року Леоніду Юзькову присвоєно звання кандидата юридичних наук. Його дисертацію було присвячено аналізу системи виконавчо-розпорядчих органів місцевих рад Української РСР і головним напрямам її вдосконалення. Особливий інтерес для іноземців становив текст Конституції УРСР, виданий ученим у перекладі англійською, німецькою, французькою та іспанською мовами.
Загалом, Леонід Юзьков – автор майже 200 наукових праць. В 1985-му отримав ступінь доктора юридичних наук. З 1990 по 1995 рр. – професор кафедри державного (конституційного) та адміністративного права юридичного факультету Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Одночасно Л. Юзьков брав активну участь в процесі відновлення України як незалежної держави. Він був співавтором проектів Декларації про державний суверенітет України, Концепції нової Конституції України, декількох законопроектів (в тому числі «Про   Конституційний Суд України», «Про державну владу та місцеве самоврядування»), працював головним науковим консультантом Секретаріату Верховної Ради України (1990-1992), обирався членом Конституційних комісій Верховної Ради України та був керівником її Робочих груп, а також Головою Конституційного Суду України (1992-1995).
У 1992 році Л. П. Юзькова одним із перших було обрано академіком Академії правових наук України, він входив до складу Венеціанської комісії Ради Європи «За демократію через право», очолював наглядову раду Української правничої фундації.
За своє наукове, громадське і державне життя професор Леонід Юзьков пройшов шлях від розробника принципів радянської школи державного управління до прихильника демократичної конституційної системи та її інститутів. Поруч з ним завжди була його дружина Галина Никифорівна і доньки – Тетяна та Ольга. У рідкісні хвилини відпочинку Леонід Петрович займався улюбленою справою - малював пейзажі.
Леонід Петрович Юзьков пішов із життя, залишивши наукові праці, серед яких: «Конституція юридична і фактична», «Від Декларації про Державний суверенітет України до Концепції нової Конституції України», «Конституційні закони: утвердження концепції і становлення практики» та інші. Ці суто теоретичні наукові праці, написані мовою публіцистики, актуальні й нині для українських правознавців. Помер   Л. П. Юзьков   2   березня   1995   року,   похований   на Байковому кладовищі м. Києва.
На щастя, у фондах Херсонської обласної наукової бібіліотеки ім. Олеся Гончара збереглися деякі праці Л. П. Юзькова. Пропонуємо Вам ознайомитися з ними, завітавши до нашої книгозбірні.

Юзьков Л. П. Правове регулювання в сфері державного управління / Л. П. Юзьков // Проблеми правознавства : Міжвідомчий науковий збірник. – Вип. 23. – К. : Видавництво Київського університету, 1972. – С. 66-72.
У статті висвітлюється соціально-політичний характер державного управління, його організуюча спрямованість, робиться спроба дати визначення і розкрити роль правового регулювання в сфері управління. Зокрема, автор вважає, що правове регулювання у сфері державного управління - це нормативно-правове опосередкування організаційних (управлінських) відносин, здійснюване компетентними на те органами Радянської держави.

Юзьков Л. XXV з’їзд КПРС про зростання ролі держави і права в умовах розвинутого соціалізму / Л. П. Юзьков. – К. : Політвидав України, 1976. – 64 с.
У праці характеризується Радянська загальнонародна держава, яка є політичною організацією влади усіх трудящих, виразником їх інтересів і волі.
Розглядаються питання розвитку демократії, вдосконалення всієї політичної організації радянського суспільства, впливу на соціально-економічні процеси, а також показано роль права в здійсненні цих завдань.

Юзьков Л. П. Соціальний і державно-правовий аспекти управління / Л. П. Юзьков. – К. : Знання, 1972. – 48 с.
У брошурі характеризується ефективне функціонування радянського суспільства, всіх його складових і структурних підрозділів, серед яких важливе місце посідає державне управління. Ця діяльність має чітко визначену правову основу. Проте державне управління – це не тільки форма державної діяльності, а й вид соціального управління. Автор акцентує увагу на таких двох особливостях: соціальній природі і державно-правовому аспекті. Без цього неможливо показати об’єктивний характер державного управління, розкрити його єдність із системою всіх управлінських процесів, що відбуваються в суспільстві – вважає автор.

Юзьков Л. П. Ради – органи справжнього народовладдя / Л. П. Юзьков, М. І. Корнієнко, В. Ф. Погоріло. – К. : Наукова думка, 1983. – 144 с.
У монографії висвітлюються закономірності підвищення ролі Рад народних депутатів, розкривається їх система, основні функції, форми і методи роботи, а також принцип єдності системи Рад, який було закріплено в Конституції СРСР, ст. 89. Розкрито характер і особливості соціально-політичних функцій Рад народних депутатів як політичної основи держави, покликаної забезпечувати комплексний характер економічного і соціального розвитку країни.

Юзьков Л. П. Основи суспільного ладу СРСР : Основний Закон нашого життя. – К. : Політична література, 1978. – 40 с.
В брошурі розкриваються конституційні засади функціонування політичної та економічної систем, принципи соціального розвитку і культури СРСР. Автор аналізує основні статті нової Конституції СРСР, яка була прийнята у 1977 році.

Юзьков Л. Конституційні закони: утвердження концепції і становлення практики / Л. Юзьков // Радянське право. – 1991. - № 5. – С.12-14.
У статті розглядаються актуальні проблеми конституційних законів, які назріли після прийняття Декларації про незалежність України. На той час йшов активний пошук форм і методів здійснення конституційної реформи. Для загальнонародного обговорення були опубліковані перші варіанти проекту нової Конституції України. Автор пропонує засоби послідовного втілення в життя сучасної моделі конституційної системи.

Юзьков Л. Основні положення Проекту нової Конституції України (Мюнхен, 1992) / Л. Юзьков // Вибори та демократія. – 2008. - № 1. – С.69-72.
Леонід Юзьков підготував це положення і доповідав на Міжнародній науковій конференції «Проект Конституції України», яка проходила 8-9 серпня 1992 р. в Українському Вільному Університеті у м. Мюнхені. На той час він був керівником Робочої групи Конституційної комісії Верховної Ради України, Головою Конституційного Суду України.

Жити за власною Конституцією : інтерв’ю з професором Київського університету Леонідом Петровичем Юзьковим, керівником робочої групи Конституційної комісії Верховної Ради УРСР / Розмову вів Максим Розумний // Наука і суспільство. – 1991. - № 9. – С. 3-6.
Інтерв’ю з професором Київського університету Л. П. Юзьковим, в якому він відповідає на питання: українська держава, якою їй бути? Розмірковує над зв'язком між прийняттям Конституції та суверенітету України, про збереження наступництва при розробці основної філософії конституції, про спадкоємність народних традицій.

Золоті імена

ШВАРЦ МИКОЛА ЯКОВИЧ

Народився у місті Одеса в 1876 році. З дванадцяти років працював помічником провізора, а в 1892 році поступив до Харківського університету на медичний факультет. Рідна сестра була заміжня за відомим в ті часи в Катеринославі адвокатом Гальперіним і він із задоволенням став займатися з Миколою юридичними дисциплінами, щоб підготувати його до іспиту на отримання звання приватного повіреного в губернському суді. Молодий чоловік з успіхом здав екзамен і до 1919 року працював приватним повіреним, а далі, до вересня 1926-го, слідчим і юрисконсультом в різних організаціях Дніпропетровська.

З 3 вересня 1926 до 1 січня 1949 років Микола Якович працював адвокатом у Дніпропетровській обласній колегії адвокатів.

За майже піввікову юридичну діяльність М.Я.Шварц, який не мав спеціальної освіти, став фахівцем вищої кваліфікації і на початку XX століття був одним із найяскравіших захисників у місті Катеринославі.

БРОДСЬКИЙ СЕМЕН ЯКОВИЧ

Народився в серпні 1882 і року в місті Верхньодніпровську Катеринославської губернії. В 1906-му вступив до Бернського університету (Швейцарія), а в березні 1910 року отримав диплом зі званням доктора права Бернського університету.

3 1911 року до початку Жовтневої революції працював юристконсультом і присяжним повіреним. В післяжовтневий період працював юристом в райспоживспілці. В травні 1923 року вступив до Дніпропетровської колегії адвокатів, в складі якої працював до травня 1956 року.

Під час цієї роботи багато років обіймав посади завідуючого юрконсультацією в різних містах області і зарекомендував себе як висококваліфікований юрист, чесна, принципова і культурна людина.

За спогадами людей, що добре його знали, Семен Якович Бродський був одним з кращих адвокатів дожовтневого періоду, а також двадцятих і тридцятих років.

СІНАЙСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ДАВИДОВИЧ

Народився в 1891 році в м. Катеринославі. В 1909 році талановитий хлопчик вступив до Московського університету. З 1914 до 1917 року працював помічником присяжного повіреного у рідному місті, а потім, до 1923-го, на різних юридичних посадах народного господарства Катеринослава і губернії.

З 1923 року до останніх днів свого життя Олександр Давидович Сінайський працював в складі Дніпропетровської обласної колегії адвокатів.

У бурхливі 20-ті він завідуючий юрконсультації, відповідальний секретар колегії, виконуючий обов’язки голови Президії колегії адвокатів. У 1932-му, як і багато членів колегії, Сінайський був заарештований і кинутий за грати. Мужня людина очолила боротьбу адвокатів за своє визволення і одержав блискучу перемогу над слідчими НКВД, які звинувачували захисників, членів колегії, в підготовці збройного заколоту з метою повалення Радянської влади на Дніпропетровщині.

Після війни багато років займався поряд з адвокатською і викладацькою діяльністю, підготував десятки кваліфікованих юристів, які стали гордістю Придніпров'я і України.

Олександр Давидович Синайський ‑ легендарна людина, одна з яскравіших зірок у Дніпропетровській адвокатурі.

ТАРАСОВ ПИЛИП ОМЕЛЯНОВИЧ

Народився 13 серпня 1902 року в місті Катеринославі. Трудову діяльність почав в 1917 році. До 1930-го працював на різних посадах в народному господарстві. В 1927 році поступив до Харківського інституту народного господарства, юридичний факультет якого і закінчив.

В 1930 році був прийнятий в Дніпропетровську обласну колегію адвокатів. Без відриву від правозахисної діяльності заочно навчався в аспірантурі Харківського науково-дослідного інституту будівництва і права. В 1931-32 роках очолював роботу президії Дніпропетровської обласної колегії адвокатів.

З 1932 по 1934 рік був головою колегії адвокатів Донецької області, а далі працював на посаді члена суду цього ж регіону. З 1936-го - член Верховного суду України. Але за відношення до опозиції існуючій владі виключений з лав КП(б) України, знятий з посади і відправлений в заслання на 18 років, з короткою перервою на участь у Великій Вітчизняній війні.

В 1957 році повернувся і працював адвокатом в обласної колегії. По спогадам осіб, які його знали, це був один з кращих правозахисників свого часу і дуже благородна людина.

КАПЛАН ЮХИМ АРОНОВИЧ

Народився 10 травня 1924 р. в Дніпропетровську. В 1942 р. після закінчення середньої школи був зарахований в Ташкентське військове училище. На фронті був декілька разів поранений. За мужність і героїзм нагороджений трьома орденами і багатьма медалями.

Після війни закінчив юридичні курси і з вересня 1946 р. почав працювати в Дніпропетровській ОКА. Неодноразово обирався членом її президії, був відповідальним секретарем колегії. В 1950 році Ю. Каплан отримав вищу юридичну освіту і, поряд з адвокатською практикою, багато років викладав в Дніпропетровському національному університеті. Цей видатний український правозахисник, відомий далеко за межами Придніпров’я, виховав цілу плеяду учнів. Йому присвоєно звання «Заслужений юрист України».

В же третій термін Ю. Каплан займає посаду члена кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури області.

ПОВХОВИЧ ВОЛОДИМИР МАРТИНОВИЧ

Народився в 1914 році в місті Катеринославі. Закінчив школу і ФЗУ, працював, у 1935 році поступив до юридичної школи. До квітня 1940 року народний суддя, далі - служба в Червоній армії, в органах військової юстиції.

За участь у Другій світовій війні був нагороджений орденом і багатьма медалями, мав військове звання майора, демобілізувався у квітні 1946 року.

У наступний час працював суддею Дніпропетровського облсуду і ревізором відділу судів обласного управління юстиції. З 1954 по 1957 роки - адвокат Дніпропетровської обласної колегії.

В 1969 році В.М.Повхович прийняв юридичну консультацію Індустріального району і очолював її до кінця свого життя.

Володимир Мартинович вісім разів обирався депутатом місцевих рад, підготував багато кваліфікованих молодих адвокатів, був людиною високої культури і професіоналізму.

ЗАБЛУДОВСЬКИЙ ЮХИМ ЮЛІЄВИЧ

Народився 2 грудня 1914 року в місті Прилуки Чернігівської області. Першу юридичну освіту отримав у 1937-му, а далі був зарахований до Харківського юридичного інституту, вчився заочно і одночасно працював юрисконсультом Дніпропетровського міськпромгоспу до початку Великої Вітчизняної війни.

З червня 1941 року в діючий армії, пройшов війну у складі органів військової юстиції, був нагороджений трьома радянськими и трьома польськими орденами, двома медалями. Демобілізований в лютому 1947 року в званні гвардії капітана юстиції.

В Дніпропетровській обласній колегії адвокатів працював з серпня 1947 року, багато років займав посади завідуючого юрконсультації, неодноразово обирався членом президії. Його роботу завжди відрізняла велика професійна майстерність й наполегливість у відстоюванні законних інтересів громадян.

З колегії адвокатів вибув у вересні 1985 року.

ШЕРМАН ШЛОМА АРОНОВИЧ

Народився 9 вересня 1916 року в місті Катернославі. Після закінчення школи і ФЗУ з 1932 року працював на різних посадах в народному господарстві. У вересні 1934 року був прийнятий стажером в Дніпропетровську обласну колегію адвокатів. 3 березня 1935 року працював самостійно як адвокат. За період стажування закінчив однорічну юридичну школу.

В 1936 році був зарахований студентом Харківської філії ВЮЗІ, яку закінчив в 1939 році і отримав вищу юридичну освіту.

Свого часу Ш.А. Шерман був самим молодим (19 років) адвокатом України.

За станом здоров’я не брав участі у війні і в евакуації працював в органах прокуратури. З серпня 1946 Шлома Аронович почав адвокатську діяльність, яка продовжувалась в юридичних консультаціях м.Дніпропетровська до І квітня 1989 року.

Ш.А. Шерман - один з найкращих адвокатів Дніпропетровщини і чудовий вихователь молоді, визначний український правозахисник.

ЧУПІНІН ОЛЕКСАНДР ГАВРИЛОВИЧ

Народився 10 квітня 1919 року в Волгоградській області. Після закінчення Саратовського відділення ВЮЗІ в червні 1943 року і одержання вищої освіти працював в народному господарстві. В діючій армії не був через інвалідність з дитинства.

З лютого 1945 року працює адвокатом в Дніпропетровській обласній колегії адвокатів, в містах і районних центрах області. З 1949 року і до кінця свого життя - спочатку адвокат, а далі завідуючий юридичною консультацією Ленінського і Червоногвардійського районів міста Дніпропетровська.

Неодноразово обирався до органів місцевої влади і президії обласної колегії адвокатів. Був активним пропагандистом правових знань. Мав урядові нагороди за багаторічну працю.

Олександр Гаврилович Чупінін відомий і як блискучий судовий оратор, юрист, адвокат, він один із кращих адвокатів свого часу.

КАГАНОВ ЮХИМ АРКАДІЙОВИЧ

Народився в 1919 році в місті Конотопі Чернігівської області. В 1937 році закінчив середню 4 школу і вступив до Харківського юридичного інституту, повний курс якого завершив в 1941 році.

Перша робота - суддя у місті Павлограді. В війну був демобілізований і працював адвокатом, а далі помічником прокурора міста Чимкента. У 1944 році був призваним до діючої армії і направлений до Ташкентського військового училища з якого в 1945 році був звільнений в запас за станом здоров’я.

У Дніпропетровську почав працювати ревізором МНО, а з квітня 1946-го, багато років, адвокатом. В січні 1968 року обирається заступником голови президії Дніпропетровської обласної колегії адвокатів і працює на цій посаді двадцять років. З лютого 1986-го і до кінця свого життя - адвокат центрально-міської юридичної консультації.

Юхим Аркадійович Каганов залишився в пам’яті колег як яскрава, високо освічена людина, адвокат з великої літери, маршал адвокатури.

ЛАТИШЕВСЬКИЙ ІЛЛЯ ПЕТРОВИЧ

Народився 25 липня 1923 року в селі Кам'янка Кіровоградської області. До війни закінчив середню школу і в лютому 1942-го був призваний до лав діючої армії.

За участь в Вітчизняній війні був нагороджений двома орденами і багатьма медалями. В 1946 році закінчив юридичну школу і почав працювати суддею.

У січні 1950 року був прийнятий в Дніпропетровську обласну колегію адвокатів. Більше тридцяти років І.П. Латишевський завідує юридичною консультацією Дзержинського району Кривого Рогу.

Неодноразово обирався членом президії Дніпропетровської обласної колегії адвокатів і майже двадцять років - депутатом місцевих Рад. За багаторічну і плідну роботу нагороджувався урядом України і органами місцевої влади.

Ілля Петрович активно пропагував правові знання, підготував багато кваліфікованих правозахисників, був відомим українським адвокатом.

ГОРОДЕЦЬКА ВІРА ТРОХИМІВНА

Народилась 14 вересня 1938 р. в Солонянському районі Дніпропетровської області в родині робітників. Після закінчення середньої ніколи - Харківський юридичний інститут, який закінчила в 1964 р., заочно. З 1956-го до 1978 р. працювала в органах прокуратури Дніпропетровської області.

З червня 1978 р. до серпня 1979-го була членом Чернівецької обласної колегії адвокатів. З червня 1979 р. працювала адвокатом в складі Дніпропетровської ОКА. З жовтня 1993 р. вийшла зі складу ДОКА й почала працювати самостійно.

Зараз В. Городецька входить до адвокатського об’єднання «Дніпропетровська міська асоціація адвокатів».

Віра Трохимівна ‑ висококваліфікований адвокат, одна з кращих представників цієї професії. Вона користується великою повагою серед юристів і широких кіл населення Дніпропетровщини.

ГРУЗД АНАТОЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

Народився 8 жовтня 1940 року в селі Рожкова Воля Лемківського району Львівської області в родині військовослужбовця. Середню школу закінчив у 1958 році в Кривому Розі.

До 1960 року працював в народному господарстві, а до грудня 1964-го навчався на денному відділенні Харківського юридичного інституту. По закінченні працював в органах прокуратури Дніпропетровської області (1965 - 1970 р.р.). З грудня 1970 по грудень 1985 років працював суддею Дніпропетровського облсуду. З грудня 1985-го року до травня 1986-го - юрисконсульт в металургійному інституті, а з травня 1986 р. до грудня 1987 р. - старший викладач права в цьому ж інституті. Після захисту кандидатської дисертації до лютого 1988 р. працював старшим викладачем Харківського юридичного інституту, а 23.02.88 р. до 12.04.1989 р. - завідуючий кафедрою в Харківській філії ІПК Прокуратури СРСР. З травня 1989 року - в складі Дніпропетровської обласної колегії адвокатів. Обирався до складу Президії колегії адвокатів, був замісником голови президії ДОКА.

В 1993 році перейшов на індивідуальну роботу. Трохи пізніше очолив Дніпропетровську міську асоціацію адвокатів. Неодноразово обирався до складу кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури області і Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України.

У 2000 році обраний головою КДК адвокатури Дніпропетровської області. Один з кращих адвокатів України, широко відомий за межами Дніпропетровщини і України. Має великий авторитет серед юристів і широких мас населення України.

ВЕРБА МИКОЛА ІВАНОВИЧ

Народився 18 березня 1944 року в селі Ряска Нехворощанського району Полтавської області. В 1947-му разом з батьками переїхав до міста Києва, де закінчив середню школу № 144. З 1961 до 1963 року працював в народному господарстві. З 1963 по 1966 рік проходив військову службу, по закінченні якої знову працював в народному господарстві.

Без відриву від виробництва закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченко. В 1974 році був прийнятий членом Волинської обласної колегії адвокатів, де працював до вересня 1987 року.

В складі Волинської колегії адвокатів зарекомендував себе досвідченим юристом, мав багато заохочень, вибирався до складу президії Волинської обласної колегії адвокатів.

З жовтня 1987-го М.І. Верба працює в складі Дніпропетровської обласної колегії адвокатів. З 1993 року до останнього часу очолює регіональне відділення Спілки адвокатів України. Неодноразово обирався до складу кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури області. Неодноразово очолював дисциплінарну палату КДК, а нині - Голова КДКА Дніпропетровської області.

Видатний правозахисник України, Указом Президента України Вербі М.І. присвоєно високе звання «Заслужений юрист України».

САНДРУНОВА ІННА ПИЛИПІВНА

Народилася в Дніпродзержинську, в робітничій родині. В 1948 році, після закінчення середньої школи, вступила до Одеського Державного університету і закінчила юридичний факультет в червні 1953 року.

Адвокатом ДОКА працює з лютого 1954 року. В березні 1962-го була направлена на роботу завідуючою юридичної консультації Криничанського району і на цій посаді була до квітня 1970 року. 3 1984 року і до цього часу очолює колектив юридичної консультації Баглійського району м. Дніпродзержинська.

За багаторічну сумлінну роботу має багато заохочень. Підготувала і виховала десятки досвідних правозахисників. Справжній майстер своєї справи, одна з кращих правозахисниць України і Дніпропетровщини, щира, душевна і відкрита людина високої культури і інтелекту.

РОМАНІШКІН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

Народився в селі Свиридівна Монастирщинського району Смоленської області 3 лютого 1947 року, в селянській родині. Після закінчення середньої школи в м.Вязьма Смоленської області з серпня 1966 року проходив військову службу.

З лютого 1970 року по червень 1977 року працював слідчим, а потім зам. начальника відділу карного розшуку.

Під час роботи в міліції отримав вищу освіту. З липня 1977 року по червень 1982 року працював адвокатом, а потім завідуючим юридичними консультаціями Тернівського і Саксаганського районів міста Кривого Рогу.

З червня 1982 року по січень 1986 року працював на посаді судді Саксаганського районного суду.

З січня 1986 року по жовтень 1989 року був суддею Дніпропетровського обласного суду. З жовтня 1989 року по жовтень 1998 року працював на посаді заступника і першого заступника начальника управління юстиції Дніпропетровської області.

З жовтня 1998 по лютий 2001 року працював адвокатом у фірмі правового захисту «Верітас».

З лютого 2001-го і до теперішнього часу - начальник управління правового захисту корпорації «Інтерпайп».

Неодноразово обирався членом дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області.

Видатний адвокат Придніпровського регіону.

ПЛЕВАКО ЛЮДМИЛА ВАЛЕНТИНІВНА

Народилась 1 грудня 1948 року в селі Суслени, Оргівського району, республіки Молдова. Середню школу закінчила в 1965 році. До 1968 року, працювала на різних посадах в народному господарстві. З 1968 по 1972 рік навчалася в Харківському юридичному інституті. З серпня 1972 по вересень 1993 року працювала в складі Дніпропетровської обласної колегії адвокатів, спочатку адвокатом, а з листопада 1981 року - завідуючою юридичної консультації Кіровського району м. Дніпропетровська.

З жовтня 1993 року очолювала Кіровську району юридичну консультацію, яка отримала самостійний статус. Потім перейшла на роботу в велику приватну фірму, де очолює юридичну службу.

Видатна українська правозахисник. За багатолітню сумлінну роботу на правозахисному полі України неодноразово обиралась до складу Президії обласної колегії адвокатів і кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури області, членом якої є і зараз.

КУЧАЙ ЗІНОВІЯ ІВАНІВНА

Народилась 29 березня 1927 р. в с.Дашово Львівської області в родині селян. В 1947р. вступила до юридичного факультету Львівського державного університету, який закінчила в 1952 р.

В Дніпропетровській обласній колегії адвокатів працює з 1958 р. Починаючи з 1970 р., поряд з адвокатською діяльністю, викладає юридичні дисципліни в ДНУ, підготувала багато висококваліфікованих спеціалістів.

Видатна українська правозахисниця, одна з кращих адвокатів Придніпров’я. Має почесне звання «Заслужений юрист України».

САДІЛІНА АЛЬБІНА ІВАНІВНА

Народилась 13 червня 1932 р. в Москві в родині військовослужбовця. В 1955 р. закінчила повний курс Харківського юридичного інституту і отримала призначення в Дніпропетровську ОКА.

В лютому 1956 р. перейшла працювати нотаріусом і закінчила цю професійну смугу в 1968 р. на посаді заступника старшого нотаріуса Першої нотаріальної контори. З серпня 1968 р. працює ст. консультантом президії ДОКА. В лютому 1974р. ії знову обирають в колегію і призначають відповідальним секретарем, а потім заступником голови президії ДОКА, де вона працює до листопада 1993 р. А потім переходить на самостійну адвокатську роботу.

Альбіна Саділіна неодноразово заохочувалась Мінюстом України і керівництвом Дніпропетровської області.

МАЛИНОВСЬКИЙ ВІКТОР В'ЯЧЕСЛАВОВИЧ

Народився 2 вересня 1936 року в м. Фастів Київської області. Після закінчення середньої школи в 1954 році працював в народному господарстві на різних посадах. В 1959 році вступив до Харківського юридичного інституту на стаціонар, який закінчив з відзнакою у 1963 році.

З 1963 року до 1988 працював в системі МВС України, де займав високі посади в оперативно-слідчому апараті Дніпропетровщини.

Має звання полковника міліції. За багаторічну і сумлінну службу в лавах МВС України нагороджений кількома державними нагородами, має також багато відзнак від уряду і керівництва МВС України. З вересня 1988 року працює адвокатом. Спочатку в складі Червоногвардійської юридичної консультації, а з 1998 року очолює адвокаторську фірму «Захист».

Досвідчений юрист, один із кращих адвокатів Дніпропетровщини, користується великим авторитетом серед практикуючих юристів Придніпров’я і широких кіл громадськості. Обраний до складу кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області.

СУХИЙ ВІТАЛІЙ ІВАНОВИЧ

Народився 8 серпня 1939 р. в с. Єлизаветівка Царичанського району Дніпропетровської області. До призову в Радянську Армію працював на шахтах Донбасу. До вересня 1961-го служив в ракетних військах. В 1965р. закінчив Харківський юридичний інститут і отримав призначення на посаду слідчого у Якутію.

З квітня 1968 р. до грудня 1970-го працював помічником прокурора Дніпропетровська. Наступні два роки навчався в аспірантурі Дніпропетровського держуніверситету. Далі - робота в слідчому апараті міської прокуратури.

З листопада 1973 р. і по цей час; працює в Дніпропетровській обласній колегії адвокатів. Багато років працював завідувачем юридичних консультацій в м.Дніпропетровську. Чотири роки займав посаду замісника голови предидії ДОКА, неодноразово обирався членом президії колегії адвокатів, членом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури області.

В. Сухий ‑ видатний адвокат Дніпропетровщини та України. Першокласний спортсмен, має високі спортивні досягнення в багатьох видах спорту. Приймав участь в світових змаганнях ветеранів і за їх підсумками входить до першої десятки кращих спортсменів світу в своїй віковій категорії.

БОРИСЕНКО МИКОЛА СЕМЕНОВИЧ

Народився 5 жовтня 1943 р. в селі Казначеївка на Дніпропетровщині. Після закінчення школи працював на Дніпропетровському паровозоремонтному заводі. В 1962 -1965 рр. - служба в прикордонних військах. 1966 -1970 рр. - студент Харківського юридичного інституту. Потім на протязі семи років працював в органах прокуратури Дніпропетровської області на різних оперативних посадах.

З листопада 1977 р. по січень 1978-го - юрисконсульт в обласному управлінні вантажного автотранспорту.

З січня 1978 р. працював адвокатом в складі ДОКА. А в жовтні того ж року був обраний суддею Самарського районного суду, де працював до 1983 р. Далі працює адвокатом в складі ДОКА. А потім і по цей час - в асоціації адвокатів Дніпропетровська.

У складі ДОКА очолював роботу юридичних консультацій і значно підняв рівень юридичної допомоги громадянам. Неодноразово обирався до складу президії колегії адвокатів і кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури області. В даний час є членом кваліфікаційної палати КДКА Дніпропетровської області.

М.Борисенко - видатний адвокат Дніпропетровщини та України, талановитий юрист і вихователь молодих адвокатів.

МИРГОРОДСЬКИЙ ЮРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

Народився 17 березня 1946 року в місті Сватово Луганської області.

В 1948 році його родина переїхала до міста Дніпродзержинська, де Миргородський Ю.М. в 1960 році закінчив сім класів. Після закінчення семирічки вступив в дніпродзержинський металургійний технікум, який закінчив в 1964 році.

Після деякий час працював слюсарем на металургійному заводі. З 1965 по 1968 рік служив в збройних силах. Після демобілізації був зарахований на службу в міліцію.

В 1974 році закінчив з відзнакою Київську вищу школу МВС СРСР, а в 1980 році Академію МВС і теж - з відзнакою. За період служби був відзначений рядом державних нагород і відзнак уряду України і МВС. Займав високі пости в системі МВС України. Має звання полковника міліції. В березні 1995 року вийшов на пенсію за станом здоров'я.

Адвокатом працює з травня 1995 року і за цей порівняно короткий відрізок часу зарекомендував себе як видатний юрист - правозахисник, підготував цілу плеяду, талановитих молодих адвокатів. Має великий авторитет в юридичному світі Дніпропетровщини і України.

В даний час є членом кваліфікаційної палати КДКА Дніпропетровської області.

ГАЛКА АНАТОЛІЙ КУЗЬМИЧ

Народився 6 липня 1947 року в м.Дніпропетровську, в сім'ї службовця.

У 1965 році, після закінчення середньої школи, вступив до Московське Вище прикордонне командне училище, повний курс якого закінчив у лютому 1969 року. З березня 1969 року по 1970 служив у військах Середньоазіатського прикордонного округу на посаді заступника та начальника прикордонної застави. З 1970 року по 1985 працював на різних керівних посадах в органах державного управління, районного та обласного рівня. У 1977 році без відриву від роботи закінчив Харківський юридичний інститут:

З травня 1985 року працював в адвокатському об'єднанні «Дніпропетровська обласна колегія адвокатів». З 1996 року до листопада 1998 року був президентом адвокатської фірми «Захист» при президії ДОКА. З 1998 по 2006 рік був головою президії адвокатського об'єднання «Дніпропетровська облколлегія адвокатів». Неодноразово обирався до складу президії колегії адвокатів.

Блог вчителя історії та правознавства Понурка Сергія Олександровича

Курси підготовки до ЗНО

Видатні правознавці України